Роздуми про педагогічну майстерність

Що таке педагогічна майстерність? Якими критеріями вона вимірюється? А є взагалі якісь критерії педагогічного успіху, універсальна формула, щоб його досягти? Адже результат  нашої праці видно не відразу. Це не вишукану сукню пошити чи спекти смачний торт. Це довгий і багатогранний процес.

Я вважаю, що школа – це своєрідний Всесвіт зі своїми законами, правилами. Ми, вчителі, частинка цього Всесвіту і в кожному з нас гармонійно мають поєднуватися 4 стихії, 4 елементи: Вода, Вогонь, Повітря і Земля. Саме на них ґрунтується світ. Вони доповнюють одна одну і не могли б існувати окремо. У кожній з них - своя сила і своя магія, у кожної - своє значення.

Вогонь – це наша життєва енергія, фізична активність, воля. Енергія, ентузіазм, щирість  дуже потрібна у нашій професії, адже своїм горінням ми запалюємо вогники дитячих сердець. Цей вогонь вони мають пронести через усе життя.

Вода - це наша емоційність, інтуїтивність, чутливість. Як неможливо уявити життя на землі без води, так і не можна бути справжнім вчителем, якщо не вмієш співпереживати, розуміти без слів, відчувати всі тонкощі дитячої душі.

Земля – це наш матеріальний світ, наше вміння бути "тут і зараз", практичність і реалістичність. Земля – це працелюбність і відданість своїй професії. Тільки наполегливою працею, постійним самовдосконаленням можна досягти успіху. Головне, ніколи не зупинятися на досягнутому, адже немає меж досконалості.

Стихія повітря - це інтелект, спілкування, обмін інформацією, абстрактне мислення. Вважаю, що одним із важливих чинників успіху є бездоганне знання свого предмету. Та не потрібно обмежуватись лише однією сферою, адже світ такий цікавий і неповторний, а учні інколи задають такі каверзні питання, що вчитель просто зобов’язаний бути всебічно розвиненим.

Та справжнім вчителем неможливо бути ще без одного елементу. І цей п’ятий елемент – це Любов. Любов насамперед до дітей, до того, що ти робиш. Любов, яка не зникає, незважаючи на всі труднощі, що з’являються   на шляху.

Саме через любов до дітей я стала вчителем, саме вона допомагає мені не втрачати надію, коли щось не виходить. А Любов неможлива без віри у краще. Потрібно вірити у своїх дітей, вірити, що зможеш навчити навіть найскладнішого учня, вірити, що всі труднощі можна подолати. Не буває непідкорених вершин. Бувають люди, які зупиняються на півшляху до вершини, бо не впевнені у своїх силах.

Кожен день я відкриваю двері класу і до мене звертають погляди мої учні, їх світлі очі: допитливі, добрі, оцінюючі. Вони багато чекають від мене. І я дарую їм щастя відкриття і спілкування. Я люблю свою роботу, своїх учнів. А вони – мене. І поки цей взаємозв’язок існує, я знаю для чого  живу на Землі