Дитинство Володимира Винниченка

Перекинемось уявою у 1880 рік, на одну із вулиць повітового міста Єлисаветграда, колишньої Херсонської губернії, тепер це Кіровоградщина.

Будинок, у якому 16 липня народився майбутній письменник, стояв неподалік ріки Інгулу і старої фортеці.

    Наступного дня дитину хрестили в церкві, яка й досі стоїть у центрі міста. У графі, де зазначалися дані про батьків, протоієрей Захарія записав: батько – Кирило Василів син Винниченко – селянин – власник з села Веселий Кут; мати – Євдокія, законна його дружина.  Обоє православного віросповідання.

Дитинство Володимира Винниченка частково можна відтворити з розповідей матері письменника. Йдеться в них про найбільш ранню пору в житті Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення.

З цих спогадів, зафіксованих Розалією Яківною Винниченко, можна припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.

Неподалік від батьківського будинку – річка Інгул, вали старої фортеці, великий міський сад. Улюблені місця дитячих розваг та ігор. “Грали в ґудзики, цурки, запускали голубів, купалися в Інгулі, шукали пташині гнізда й скарби, каталися на ковзанах. Деякі з тих розваг були досить ризиковані.

Перепливаючи якось із дорослими широкий ставок, Володимир ледь не втопився, але був урятований старшими. Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по льоду річки аж до Новомиргорода – це кілометрів сорок, не менше.”

Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам’ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, питаючись у дорослих, що то за буква.

Сусідських дітей “тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий.”

 Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

Навчатися Володимира віддали до народної школи. Шкільні премудрості виявилися для нього нескладними. “Будучи од природи до всього цікавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем протягом всього часу вчення в школі. Се до певної міри рішило його долю й на будуче. На його здібності звернула увагу учителька народної школи і порадила батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а оддати його на науки в якусь середню школу.”

Так Володимир невдовзі переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Єлисаветградська чоловіча гімназія була одним з кращих освітніх осередків краю. Разом з іншими учнями Володимир Винниченко вивчав тут закон божий, російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку мови, історію, географію, фізику, логіку, космографію, ходив на уроки гімнастики й співів.

Про роки навчання в гімназії у Володимира Винниченка залишилися недобрі спомини.

У він кинув виклик «сильним світу цього». Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знаннями учня він перетворюється на «жахливу дитину». Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження і гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспити в Златопільській гімназії, причому про знання екзаменованого та його манеру триматися переповідали легенди. 
Джерело: http://www.bestreferat.ru/referat-50089.html

Прочитати твори письменника можна тут:

Творчість Володимира Винниченка на порталі "Український центр"