Блог учителя української мови та літератури: Зимові свята. Прийшов Наум

У народі 14 грудня вшановували пророка Наума – покровителя розуму, знань і доброчинства.

У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено. А тому вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: «наука на ум піде».

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали "партачами", звідси і приказка: "Партача й Наум не наведе на ум".

Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).

Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав – «Батюшка Наум, виведи синка на ум».

Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє».

Цього дня відкривалися усі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: «Хай наука тобі легко дається».

Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом пророка Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що святий наведе малого на розум.

У перший день навчання мати за традицією давала синові до школи горщик із кашею і після уроків школярі урочисто сідали і пригощали один одного – звідси пішов вираз «однокашники». З цією традицією пов’язаний і вислів «дати березової каші» – школярів, які провинилися чи не проявляли належного старання до науки, сікли березовими різками.

Про самого Наума відомо, що жив він у 7 столітті в Галілеї та написав пророчу книгу. У ній чоловік віщував столиці ассирійського царства, Ніневії, падіння. І справді, невдовзі після виходу книги на місто напали вороги та повністю його знищили. Також він був монахом-просвітителем, який мандрував селами, безкоштовно навчав дітей азбуці.

Збереглися його заповіді: «Не можна їсти під час навчання, бо заїси вивчене. Якщо кінчив читати, то закрий книжку, бо вивчене забудеться».

Тому за народними переказами Наум – покровитель розуму, знань і навчання. Про це мовлять і прислів'я:

• Вчися, сину, азбуки – прийде хліб сам в руки.

• Не збирай синові худоби, а збирай йому розум.

• Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

• Прийшов Наум – пора братися за ум.

• Наум наставляє на ум.

• Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки.

І наостанок - одна таємницю. Колись серед учнів та студентів існувала цікава традиція. Перед іспитом кожен з них пошепки промовляв:

«Наскільки світла неділя, настільки і голова моя світла. Як любить мене матінка, як любить мене батечко, дідусь та бабуся. Як вони мене завжди леліяли та жаліли, так би і ви, мої вчителі, пожаліли».

Після таких слів жоден іспит не страшний. Спробуємо?