26
квітня 1986 року...
В
історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце
гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в
нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. У 2015 році годинник життя
відрахував 29 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій
блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті
людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і
гіркі плоди.
Ліна Костенко
Стоять озера в
пригорщах долин
Стоять
озера в пригорщах долин,
Луги
цвітуть у придорожній смузі.
І
царствений цибатий чорногуз
Поважно
ходить в ранній кукурудзі.
Дівча
козу на вигоні пасе,
Машини
мчать, баранки крутять аси.
Малина
спіє.. І на все, на все
Лягає
пил чорнобильської траси.
Жоржини
на чорнобильський дорозі
Вже
другий рік, як струшують біду,
Прозорий
жах обмацує ворота -
Чи
можна людям в хату увійти?
Роса
- як смертний піт на травах, на горіхах.
Але
найбільше стронцію - у стріхах.
Хто
це казав, що стріхи - традиційні?
У
нас і стріхи вже радіаційні.
Летючі
крони голубих дерев.
Із
року в рік дожити до неділі.
Ріка.
Палатка. Озеро. Курінь.
Аборигени
острова Надії.
Босоніж
дітки бігають малі.
Пройшла
гроза і не була озонною.
А
де тепер не зона на землі?
І
де межа між зоною й не зоною?
Ліна Костенко.
Загидили
ліси і землю занедбали.
Поставили
АЕС в верхів'ї трьох річок.
То
хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив
чорний дзвін. І досить балачок.
В
яких лісах іще ви забарложені?
Що
яничари ще занапастять?
І
мертві, і живі, і ненароджені
Нікого
з вас довіку не простять!
Пахльовська
Оксана
Це ти, Маріє...
Не
впізнаю - ні зблизька, ні здаля.
Це
ти, Маріє, знов ідеш за гробом?
Тепер
тут зона, а була земля...
Тут
був чорнозем, а тепер - Чорнобиль.
Тут
все - було. Який минулий час!
З
яких похмурих неземних граматик?
Чи
тут вже апокаліпсис почавсь?
Чи
знов пройшли тут гунни і сармати?
Все
хоче народитися і жить.
І
розцвісти. І збутись. І любити.
І
вільний кінь вздовж берега біжить,
Не
знаючи, що він уже убитий.
Чубач Ганна
Весна 1986
Можливо,
я колись прощу,
Але
забути це не вдасться;
Біда
забрала в мене щастя
Радіти
теплому дощу.
Можливо,
я колись втомлюсь,
Але
забути - не забуду:
Бездомний
пес по місту блудить,
І
я , як всі, його боюсь.
І
двір наш зовсім опустів.
Дітей
із Києва вивозять.
У
матерів - болючі сльози,
І
їм не треба втішних слів.
Можливо,
я колись навчусь
Міняти
гнів на тиху милість.
А
нині прошу: ваша гнилість,
Зійдіть
з дороги, бо зірвусь!
Не
можу більше біль таїть,
Не
тішусь ранньою весною.
Мій
світ, як хмара над Десною:
Як
зупинилась, так стоїть.
Посеред
мирних, добрих днів
Така
печаль! Така пекучість!
Не
«жить», не «буть», а «брати участь» -
Хтось
зручно вигадать зумів.
І
замість правди напівправда,
Вриває
ниточку добра.
І
воду п'ємо із Дніпра,
Яку
ніхто вже пить не радить.
І
бджоли з вуликів летять
На
цвіт чорнобильського саду.
Тамара Мандич
Чорнобиль
Самотність.
Тиша. Чорне небо.
Пустеля.
Вічність. Смерть і жах.
Недоля.
Зло. В житті потреба.
Аварія.
Біда. Удар.
Евакуації.
Благання.
Солдати.
Поспіх. Лікарі.
Дитячі
крики. Біль. Прохання.
Молитви.
Траурні пісні.
Паради.
Сміх. Травненве свято.
Шпиталі.
Кров. Церковний дзвін.
Рятівники.
Час. Хімікати.
Загиблі.
До землі уклін.
Безодня.
Змішана свідомість.
Пожежа.
Дим. Вогонь. Хрести.
Дерева
голі. Непритомність.
Задуха.
Знищені ліси.
Сучасність.
Спогади. Минуле.
Історія.
Вчорашній день.
Чорнобильці
- були, заснули.
Нащадки
- виросли тепер.
Майбутнє.
Шанс. Можливість. Спроба.
Травневе
свято. Сміх. Парад.
Містечко.
Станція. Чорнобиль.
Життя.
Дебют. Початок. Старт!
Віктор Задворний
Героям Чорнобиля
Коли
зловісна блискавиця
Сторуко
в серця уп’ялась,
І
опалила ваші лиця,
І
в танці дикому зайшлась,
Коли
вже й хмари спопеліли
У
знавіснілому вогні, -
Ви
смерть приборкати зуміли
На
тім, останнім рубежі.
Не
віддавали їй на потому
Світанків
наших ніжних щем,
Ви
як один супроти стали,
Пекельним
січень дощем.
У
тій жорстокій веремії
Ви
до кінця тримали бій
І
пронесли свої надії
Крізь
вогнецвіт усіх надій.
Шумлять
жнива, як і раніше.
Пливуть
у небі літаки...
За
вас історія допише
Суворі
подвигу рядки.
Микола Луків
Дощ у зоні
Чорнобиля
Дно річки
вистеляють блискавки,
Метаються в
повітрі ластівки,
Громи стрясають
луни-перелуни,
Сріблясто напинає
на вітрах,
І чорні
хмари навівають страх.
Куди не
глянеш - все
мов нереальне:
Стоїть край
шляху дерево печальне,
Гудуть дроти
високовольтних ліній,
Чорніє човен
між розквітлих лілій,
Лежить село,
неначе на картині,
Біліючи хатами
по долині.
А в
тім селі ні
голосу, ні звуку,
І вікна
випромінюють розпуку.
І двері
навхрест дошками забиті,
І журавлі
криничні сумовиті,
І тихий
сад біля старої
школи,
І дітям
в ній не
вчитися ніколи.
Навколо пустка
і печаль біблійна,
Навколо смерть,
незрима і повільна,
Чортополохом обрій
заростає,
Зело і
квіти стронцій роз'їдає,
І час
пересипається пісками
На полі,
що шуміло колосками.
А по
ночах, трагічне і
фатальне,
На землю
ллється світло асторальне,
І фантастично-сіре мерехтіння
Породжує примарливе
видіння
Людей, які
від наглої біди
Пішли із
цього краю назавжди.
Поволі слід
за ними заростає,
І дощ
свинцевий землю засіває,
І дно
ріки встеляють блискавки,
І, розметавши
крила, ластівки
Ширяють на
чорнобильських вітрах,
І чорні
хмари навівають страх.
Білий І.
Ти
відомий сьогодні кожному –
Не ім'ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятською водою...
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі!
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
Багряна Анна
Малиновий дзвін (уривок)
Ви
чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За
скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята
до неба, щоб вічності випить,
Щоб
вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть
іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи
блиск нерозкритих очей,
Ридає
вночі божевільна мадонна,
Приймаючи
з лона холодних дітей
В
бездонність ночей.
І
тихо ступає життя у полин,
І
лине Чорнобильський дзвін.
Автор невідомий
Ні
людиночки довкола
Ні
людиночки довкола,-
Школа,
Охолола,
Вікна,
двері зачинила –
Ні
зошитка, ні чорнила…
-
Ученики і заучі
куди
це ви?
-
Світ за очі –
-
Подалі от лиха –
Поза
море дихати…
Немає коментарів:
Дописати коментар