вівторок, 6 січня 2015 р.

Народе мій, до тебе я ще верну...

6 січня 2015 року виповнюється 77 років з дня народження видатного українського поета, літературознавця, політв'язня, правозахисника, Героя України Василя Стуса.
Василь Стус був одним із тих людей, які наближали незалежність України. Вони діями своїми підходили в політичному плані, але мету мали гуманітарну — створити демократичну державу, яка буде розвивати свою культуру, свою мову.
Василь Стус належав до опозиційно настроєної національно свідомої молодої інтелігенції, яка відверто протиставила себе тоталітарному режимові. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина: мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження і зберегти своє життя чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власної смерті. Василь Стус вибрав друге.

В автобіографії до збірки «Зимові дерева», надрукованій у 1970 році в Брюсселі  Стус пише: «Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них — як на мене — путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільняється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще ціную здатність чесно померти. Один з найкращих друзів — Сковорода» (Київ, 1969).
Отже, Василь Стус не вважав себе поетом, хоча саме  за свої поетичні твори, зокрема за збірку «Дорога болю», він був відзначений у 1991 р. Шевченківською премією (посмертно), а за свою останню збірку «Палімпсести», яка вийшла за кордоном у 1985 р., Стус був висунутий на здобуття найвищої у світі Нобелівської премії славетним німецьким літератором Генріхом Беллем. Та це відбулося під час його другого ув’язнення. І цілком можливо, що саме це висунення прискорило смерть політв’язня.
Навіть у найтяжчі хвилини життя Василь Стус твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що народ його  почує. І його поезія залунала в Україні, її почули, в неї вслухаються.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Немає коментарів:

Дописати коментар