Світлий геній українського слова (до дня народження Григорія Квітки-Основ'яненка)

Що ми знаємо про Григорія Квітку-Основяненка? Напевно, відразу спадає на думку «батько української прози», представник українського сентименталізму, "світлий геній українського слова", творець народної повісті, автор ніжної та зворушливої «Марусі».

Пропоную дізнатися більше про життя і творчість першого українського прозаїка.

Життєпис письменника

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко народився 29 листопада 1778 р. на хуторі Основа поблизу Харкова в родині знатних поміщиків-дворян Федора Квітки та Марії Квітки (Шидловської, теж із багатого роду).

З дитинства був слабким та хворобливим і через  діатез до п'ятирічного віку був сліпим.

Зір знов повернувся до нього після відвідання Озерянского храму, що й зараз стоїть на Холодній горі. Маленький Квітка побачив світло, що йде від образу Озерянскої Божої Матері і прозрів. Саме через це у 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя.

Був капітаном у кінному полку, комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду.

Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова.

Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті.

Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838).

Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17. Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.

Літературна творчість

Справжнє своє покликання — літературну творчість — Григорій Квітка-Основ'яненко знайшов у сорокарічному віці. За 25 років творчої праці він написав російською та українською мовами майже 80 творів різних жанрів: фейлетони, листи, комедії, оповідання, романи, історично-художні нариси, літературно-публіцистичні статті.

Драматургія.

Написав 11 п'єс російською та українською мовами, серед яких комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана в 1827 р. і опублікована лише в 1840 р.). Отже, за 9 років до «Ревізора» М.Гоголя (1836) у своїй  п'єсі висміяв чиновників повітового міста, які чекають приїзду зі столиці високопоставленої особи й помилково приймають за ревізора іншого — «титулярного» радника Пустолобова.

Комедія у двох частинах «Дворянские выборы» мала шалений успіх, її тираж розкупили в Москві за два місяці. За основу сюжету взято вибори предводителя дворянства в повітовому місті. Красномовними є прізвища персонажів: Ненаситін, Вижималов, Забойкін, Драчун, Підтрусов, Лупілін та ін. Як справжній мистецький шедевр, п'єса актуальна і в наш час.

Епізодичний персонаж другої частини комедії «Дворянские выборы» — аморальний пройдисвіт і шахрай Шельменко — став головною дійовою особою знаменитої дилогії Г. Квітки-Основ'яненка: «Шельменко, волостной писарь» і «Шельменко-денщик» — іскрометних п'єс, які не сходять зі сцени й сьогодні. Твір «Шельменко-денщик» учені вважають найвищим досягненням Квітки в драматургії, найбільш репертуарною його п'єсою.

Українською мовою Г. Квітка-Основ'яненко представив жанри комічної опери, драми, водевіля. «Сватання на Гончарівці» — перша п'єса серед «малоросійських опер» після «Наталки Полтавки» І. Котляревського.

Проза.

Поштовхом до написання прозових творів російською мовою Г. Квіткою-Основ'яненком був неймовірний успіх земляка М. Гоголя, який з романтичним захопленням змальовував життя й побут українців російською мовою. Не наслідуючи славетного письменника, Квітка вибрав свій шлях, створивши цікаві реалістичні повісті, романи з рисами сентименталізму або гумористично-сатиричні: «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра Степа-нова, сына Столбикова», «Ярмарка», «Ганнуся» та ін.

     Кращим художньо-історичним нарисом Г. Квітки-Основ'яненка вважають твір «Головатий», присвячений запорозькому військовому судді, кошовому отаманові Чорноморського козацького війська Антонові Головатому. Тарас Шевченко, прочитавши твір, був надзвичайно вражений і під впливом нарису написав послання «До Основ'яненка» (1839), у якому величає письменника «батьком».

Поява творів українською мовою була обумовлена потребою, життям народу, розвитком національної культури, коли велися гострі суперечки про право на існування української мови й літератури.

Теми й прототипи образів Г. Квітка-Основ'яненко брав із народного життя: «Пишу, що зустрінеться мені; ...от і виходять мої Марусі, Оксани, Науми, Мирони, Сотниківни...» Письменник першим реалістично, із сентиментальними відтінками або в бурлескному стилі змалював життя простих селян, їхній побут, звичаї, використовуючи живу розмовну народну мову, фольклор, сатиричним пером викривав недоліки суспільного життя, людські вади.

Пізніше, коли повісті письменника здобули визнання й славу, він зазначав: «Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе, я написав "Марусю"».

«Маруся» (1834) — перша україномовна повість нової української літератури, взірець сентименталізму. За жанром — це соціально-побутова сентиментально-реалістична повість.

Пройнята гуманістичним пафосом, повість «Маруся» утверджує вічні християнські ідеали: жити, «як Бог дасть»; трудитись чесно, не думаючи про корисливість; не вдаватись у тугу, коли спіткає горе; бути смиренним; поважати батьків, старших за віком людей.

Твір мав надзвичайну популярність у читачів. Про це писав сам Г. Квітка-Основ'яненко: «Бачачи, що моїх Марусь читають наші добрі земляки за прилавками, продаючи перець, тютюн і др., читають по хатах, у колі родин у місті й селищах, мавши депутацію з подякою, що пишу по-нашому... я вирішив написати для цього класу людей що-небудь повчальне».

Джерело: http://bit.ly/1TlE4K7