8 січня цього
року йому б виповнилося 80. Василя Симоненка важко уявити старим. Він не встиг
ані зістаритися, ані навіть «подорослішати» до першої сивини. Передрікаючи собі
смерть у 30 років, Симоненко пішов із життя в 28…
Не
докорю ніколи і нікому,
Хіба
на себе інколи позлюсь,
Що
в двадцять літ в моєму серці втома,
Що
в тридцять – смерті в очі подивлюсь.
В.Симоненко : «Що я можу
сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться
бути людиною, хочеться робити гарне й добре, хочеться писати такі вірші, які б
мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то не тому, що я
не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію
і... село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу
смерть. Найбільше боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого».





