понеділок, 22 червня 2015 р.

Щотижня у світі зникає одна мова

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко
Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію йде й народ — носій цієї мови. За невтішними прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.
Нині у світі нараховується 6809 «живих» мов. Через те, що 90% сьогоднішніх мов світу знають менше 100 тис. чоловік, ці мови мають проблемну перспективу. Декілька сотень мов взагалі знаходяться на грані вимирання: 357 мов мають до 50 носіїв, а на 46 мовах розмовляють по одній людині! Після смерті кожного із тих 46 людей помре й мова, яку вони представляють.

Учені стверджують, що для того, щоб мова жила й успішно розвивалась, необхідно, щоб на ній розмовляло не менше 1 млн. чоловік. Таких мов сьогодні в світі не більше 250. Тому й така впевненість учених, що в найближчі десятиліття зникне до 90% усіх світових мов.
Як відмічається в роботі біолога Білла Сьюзерленда, оприлюдненій в журналі «Nature», кількість мов, на яких розмовляють люди нашої планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види птахів і тварин. Тільки за останні 500 років на Землі зникло близько 4,5% усіх відомих науці мов. За цей же час світ утратив 1,3% птахів і 1,9% ссавців. Людство усвідомило необхідність захисту тварин і птахів, але до цього часу ще не переймається долею народів та їх мов.
Усі до єдиної мови в світі — надбання всього людства. Проводячи порівняльний аналіз усіх рівнів мовної структури, можна визначити універсальні властивості мови. Кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід певного народу, тому всі розмови, судження і теорії про те, що вмирання мов має нібито природну закономірність по суті означає намагання обґрунтувати теорію лінгвоциду та етноциду.
Лінгвоцид (мововбивство) — цілеспрямоване, свідоме нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є етноцид — ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, виродження етносу.
Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації з метою позбавити народ його історичної пам’яті, етнічного імунітету, національної самобутності та здійснення асиміляції — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі так ретельно нищили мови поневолених народів.
Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не змінює ні суті, ні кінцевої його мети.
Лінгвоцид відомий дуже давно. У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст. У Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.
Типовим прикладом лінгвоциду в Європі у 20 ст. була заборона режимом Франко в окупованій іспанськими фашистами Каталонії мови її народу. Було заборонено викладати каталонську мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталонськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово «Каталонія». У науковому світі вважалось, що каталонська мова — найбільш значна із європейських мов, яка не є офіційною мовою незалежної держави.
Особливо жорстоких утисків протягом декількох століть зазнала і зазнає українська мова,
носіїв якої набагато більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталонської, баскської). Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами та кров’ю їхньої жертви — нашого народу.
Багато дослідників згодні з думкою про те, що при переході 50% межі мовної асиміляції етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. Використання рідної мови переважно у сфері сімейного спілкування веде її до занепаду, а народ — до мовної та етнічної асиміляції.
Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. У свою чергу, мова народу є тим стрижнем, на якому формується культурна самобутність цього народу. Тому збереження живої мови повинно бути пріоритетним напрямком у збереженні й розвитку народу.


Немає коментарів:

Дописати коментар