Афоризми Василя Стуса

*       Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.

*       Терпи, терпи — терпець тебе шліфує.

*       У невідоме дорога найближча.

*       Це щастя: мати таку долю, як у мене…Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі.

*       Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.

*       Лиш мати вміє жити, аби світитися, немов зоря.

*       Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє.

*       Верни до мене, пам'яте моя,

Нехай на серце ляже ваготою

моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом серце солов'я в гаю нічному.

*       Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

*       Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.

*       Яка нестерпна рідна чужина!

*       Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.

*       Ярій, душе. Ярій, а не ридай!

У чорній стужі сонце України,

а ти шукай — червону тінь калини,

на чорних водах тінь її шукай.

*                       ... ми ще повернемось,

обов'язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

*       В хаосі зглиблених світів,

Де вічна круговерть,

Нема неплинного в житті,

Неплинна тільки смерть.

*       Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося... Ідеал є один — добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал Краси.