вівторок, 6 січня 2015 р.

Афоризми Василя Стуса

*       Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
*       Терпи, терпи — терпець тебе шліфує.
*       У невідоме дорога найближча.
*       Це щастя: мати таку долю, як у мене…Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі.
*       Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
*       Лиш мати вміє жити, аби світитися, немов зоря.
*       Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє.
*       Верни до мене, пам'яте моя,
Нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом серце солов'я в гаю нічному.
*       Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
*       Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
*       Яка нестерпна рідна чужина!
*       Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.
*       Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
а ти шукай — червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
*                       ... ми ще повернемось,
обов'язково повернемось,
бодай — ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.
*       В хаосі зглиблених світів,
Де вічна круговерть,
Нема неплинного в житті,
Неплинна тільки смерть.

*       Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося... Ідеал є один — добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал Краси.

Немає коментарів:

Дописати коментар